Публікації

Не маю чим хвалитись

Зображення
Не маю чим хвалитись... Якщо і досягнув чого́сь я чи надбав,- Бог дав здоров'я й вміння це зробити, Талант який, Ві́н все мені те дав. Ба, можна і сказати більше,- Так часто плоть моя і но́ров мій Спонукують робити зле щось й грішне Противитись їм мушу чи давати бій. І не завжди́ у то́му маю перемогу... На жаль. Інакше би неправду я казав. Й якби не милість і любов до мене Бога, Не знаю, де́ б я зараз й пробува́в. Він сил дає у боротьбі з собою, Він підіймає, навіть як й впаду, Втішає й наповняє вірою живою, Спиняє, як куди не треба, йду. Як хтось хвали́ть же стане ме́не, Людської слави в серце не прийму, То не моя заслуга, знаю достеменно,- То ласка Божа, вся хвала лише Йому́. Усе, що є в мені недобре та негоже, Усе, що злого маю я в собі,- Моє. Все, що хороше там - то Боже, Усім тим, Господи, завдячую Тобі. Дай Отче, щоб моє в мені малі́ло, Щоб там Твоє лише могло рости, Щоб чим-скоріш через Святого Духа силу В мені, Ісусе, залишився тільки Ти

Все добре ніби...

Зображення
Все добре ніби... Є хліб і є й до хліба, Над головою мирне небо, Втікати чи ховатися не треба... Сім'я є, є і друзі щирі, Із усіма людьми у мирі, Робота непогана, є де жити, Бажання є у Божий Дім ходити, Молитися і Біблію читати, І іншим хочеться допомагати. За все подяка з серця лине Богу, Та все ж, немов бракує чо́гось... Душе́, лише ж радіть потрібно, Причин для суму жодних і не видно... Проте, це так лише здається, Насправді, що його турбує, знає серце. То ж поруч неспасенні рідні, І як багато днів безплідних, І як багато зла, неправди, болю, Спокусами все сповнене довкола. Чи ж можна, бачивши це, спо́кій мати? Чи право є на те уваги не звертати? І як само́му важко всто́яти є часом І не завжди́ вдається, хоч і каєшся одразу. О скільки Богові іще трудитись наді мною, Щоб над гріхом я вийшов переможцем у двобою! Допоможи, Ісусе, милий, Бо я без Тебе є безсилий. ВСІ ВІРШІ

Притча про сіяча

Зображення
Насіння падає у землю... Злітає з рук невтомних сіяча, Лишаючи торбину, тимчасовую оселю, Започатковує для се́бе но́вий вимір й час... Сіяч старанно робить своє діло,- У чорній борозні по нім лиш слід, Розмірено, ритмічно, вміло, З надією за рік отримати свій плід... Велике поле, не охо́пить й око Зернята розлітаються, хто де: Те опиняється в ріллі глибо́ко, А інше при дорозі десь впаде, Одне ген залетить по-між каміння, А інше - межи терну та вовчці́в, Проте, де б не упало, то ж насіння,- У час свій проросте в кінці-кінців. Ось, заверши́в сіяч свою роботу, За ним пройшлась рівненько борона́. Хоч заливається від втоми потом, Все ж, результатом задоволений сповна́... Як покропив водою дощик благодатний, Пригріло сонце, то ж за час якийсь Зерно те потихеньку починає проростати: Вглиб - корінець пускає, зовні - па́гін свій. Насіння, що упало край дороги Не встигло ще й пустить ростки́, Як затоптали його лю́дські ноги, Та поклювали, вбачивши із висоти,

А ти мабуть не знав...

Зображення
А ти мабу́ть, й не знав... Ніхто тобі, можливо, не сказав, Чи друзі, а чи батько, а чи мати... Хоча, вони самі́ могли цього́ й не знати. А може хто тобі про те і говорив, Та вірити йому́ ти не схотів, А може просто так віднісся легковажно, Порахувавши неважливим, слухав неуважно. Можливо, та нічо́го не міняє це,- Раніше чи пізніш закінчиться процес Твойо́го існування на землі цій грішній І перейде душа твоя у вимір інший... А далі що? Якщо ти навіть цьо́го і не знав, Законів, Богом установлених ніхто не відміняв,- Можливих варіантів два лиш тільки: Один - то Рай, а другий - озеро з палаючої сірки. Чи праведник й святий ти у очах своїх, Чи низько впав і затоптав тебе́ у землю гріх, Як не примиришся, поки живеш ще, з Богом,- Одна тобі у вічності, - в вогонь доро́га... Як перетнеш межу життя і смерті, знай, Хто б, що б тобі не говорив, - вважай - Можливості змінити щось уже немає, Ніхто за те́бе не відмо́лить і не відспіва́є. Та поки ще тече у жилах твоїх